|
Михайло Рожко народився у селі Небилів Рожнятівського району Станіславської (Івано-Франківської) області. Дитячі та юнацькі роки провів у селі Товстому на Тернопільщині, куди батьки були змушені переїхати невдовзі після його народження. Там Михайло здобув середню освіту і оволодів робітничою професією машиніста баштового крана. З 1959 до 1965 р. пройшов через горнило індустріального Донбасу та будівельних організацій Львівщини.
У 23 роки Михайло поступив на факультет художньої кераміки Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. Навчання поєднував із працею художника у Львівському виробничому художньо-рекламному комбінаті та інших організаціях. З 1969 до 1979 р. М. Рожко був асистентом і викладав рисунок на кафедрі сільськогосподарської архітектури Львівського сільськогосподарського інституту.
1971 року, в товаристві реставратора Петра Лінинського і викладача Юрія Токарського, Михайло Федорович вперше побував на скельних групах малознаного на той час замку Тустань і запалився ідеєю його вивчення. З цього моменту кожні “викладацькі канікули” і принагідні вихідні дні до важкодоступного гірського села Уріч під орудою Рожка вирушала власним коштом невелика група студентів-ентузіастів на обміри й обстеження скель. Про характер цих перших натурних обстежень пам’ятки можна детальніше дізнатися з матеріалів, опублікованих згодом дослідником у часописі Жовтень (1984 – № 6). Сам Михайло Федорович любив розповідати нам про складності , з якими він зустрічався на початках: про самопереоцінку своїх можливостей, про те, що іноді обміри, які мали найвищу категорію складності, доводилось не раз переробляти заново, оскільки попервах вони давали завелику похибку. За сім років такої кропіткої праці досліднику нарешті вдалося отримати достовірний обмірний матеріал і на його основі створити кілька перших графічних реконструкцій об’ємно-просторового вигляду основної фортеці.
Однак лише наземне обсервування і аналіз наскельних врубок чи пазів не давали переконливого датування пам’ятки, це вимагало серйозного археологічного дослідження об’єкта. Деякі практичні навики архітектурно-археологічної „кухні” М. Рожко засвоїв у дослідниці із Санкт-Петербургу (тоді Ленінґраду), Маріанни Малєвської, з якою спільно впродовж кількох років проводив дослідження княжого Спаського монастиря поблизу Старого Самбора, а також найстаріших Львівських церков: Миколая, Марії Сніжної, П’ятниці.
Завдяки тісній співпраці з Українським товариством охорони пам’яток історії та культури, відповідальним секретарем якого був на той час Ігор Кудин, М. Рожко 1978 р. розпочинає польові археологічні студії Тустані, спочатку під керівництвом Лариси Крушельницької, а з наступного сезону, ставши науковим співробітником відділу археології Інституту суспільних наук АН УРСР (тепер Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України), самостійно очолив археологічну експедицію з вивчення Урицьких скель. Відтоді Михайло Федорович фактично очолив цілком новий напрямок фундаментальних академічних наукових досліджень на території колишнього Радянського Союзу – наскельна археологія. Специфіка цього напрямку полягала у поєднанні архітектурно-археологічних методів розкриття об’єктів, їх геодезичної, фото- і графічної фіксації, а також вимагала обов’язкових навиків альпінізму й, відповідно, суворого дотримання дисципліни праці.
Завдяки працелюбності й цілеспрямованості, неабиякій працездатності, позитивній енергетиці, організаторському таланту, демократизму та інтелігентності Михайла Рожка справа досліджень Тустані почала швидко рости і набувати щораз більших обертів. Вже 1982 р. Постановою Президії АН України створено Карпатську архітектурно-археологічну експедицію, роботами якої розширено зону вивчення пам’яток з наскельною забудовою – Бубнище, Розгірче, Підкамінь, а також численних городищ і об’єктів карпатської лінії оборони епохи середньовіччя. Карпатська архітектурно-археологічна експедиція перетворилась у один із провідних наукових і освітніх осередків Західної України. Щосезону тут можна було побачити відомих метрів науки, аспірантів, студентів, численних ентузіастів археології. Разом із дотриманням положень, правил і традицій експедиційного життя тут панувала свобода діалогу, толерантності, комунікативності. У доброзичливому спілкуванні на тлі Карпатських гір і непорушних скель, при ватрі з українською багатоголосою піснею тут легко можна було відчути причетність до вічного і абсолютного.
З 1994 р. М. Рожко переходить на роботу до Інституту народознавства НАН України. В 1996 р. побачила світ монографія „Тустань – давньоруська наскельна фортеця” (30 д.а.), яка в 1997 р. на ІV Міжнародному книжковому форумі у Львові отримала перше місце в номінації „Україна, краєзнавство, історія”.
Дослідник крім наскельних пам’яток вивчав Карпатську лінію оборони, шляхи і заселення Українських Карпат, дерев’яне будівництво пам’яток з наскельною забудовою Карпат ІХ–ХІV ст., обстежив також значну кількість печерних пам’яток Поділля, Подністров’я, печерних міст та монастирів Криму, був учасником багатьох наукових розвідок у східних областях України.
Ми знаємо його як громадського діяча, Голову товариства прихильників фортець і палаців.
Свою відданість справі вивчення, відтворення і відродження Тустані Михайло Рожко встиг передати синові – Василеві, який зараз очолює Державний історико-культурний заповідник „Тустань”. Будемо пам’ятати і вірити, що все, здійснене у житті Михайлом Федоровичем, дасть паростки гуманізму і добра.
Юрій Лукомський
|
